Київська соната (1939)

«Київська соната» – друга  робота Антона Тимонишина за однойменним твором Юрія Яновського, що побачила світ 1939 року.

 Неймовірно зворушливе оповідання про дітей-сиріт Фелікса і Волю – десяти і шести років, які зуміли вижити в окупованому фашистами Києві, ба більше, врятували маленьку дівчинку та партизана, якого переслідували гітлерівці. Дія напружена, життя дітей піддається постійному ризику. Розгортається дія в помешканні молодшого Волі, де спершу діти перебували під наглядом його мами Саші, але та, як дає зрозуміти письменник, була підпільницею і одного разу пішла з дому й більше не повернулася. В їхній кімнаті поселяється гітлерівець Адольф, що працює на складі; він змушує Фелікса тягати ящики, а коли той знепритомнів від виснаження, залишає його там, замкнувши на ніч. Однак, очунявши, хлопчик не розгубився, спершу знайшов чим підкріпитися, потім вибрався на вулицю через вентиляційну трубу. Покинувши свою квартиру, діти оселяються у підвалах зруйнованого Хрещатика, а ночами потай пробираються у склад за харчами. Точна топографія міста, так само точні портрети загарбників, динамічне розгортання подій – усе це в Яновського показано виразно, переконливо і кінематографічно. І разом з тим – це не пафосна проза про безстрашних дітей-героїв. Йдеться не про героїзм, а про умови існування, в яких хлоп’ята залишаються стійкими і життєздатними. Яновський змальовує їх реалістично, показавши волю до життя. У своїх мандрах підвалами вони якось натрапили на склад друкарні, де виявили довоєнні плакати – «Страхуйте своє життя!», рекламу «Головморозива» із зображенням красивої дівчини, яка пригощає червоноармійця морозивом, – і почали ночами розвішувати ці плакати по місту, що страшенно бісило німців. Зрештою, після численних митарств у вже звільненій Київщині підпільник-партизан передасть дітей-сиріт своїй дружині й напише в короткому листі: «Ці хлопці двічі за один день врятували моє життя, і я пишаюся з того, що вони дозволили мені назвати їх синами…».

Вибір саме цього твору певним чином визначив характер подальшої творчості Тимонишина в кіно, для якої характерні: зображення війни, людина в екстремальних умовах, її воля до життя, протистояння ворогові, гострота колізій, напружена дія.