Тіні забутих предків (1964)

«Тіні забутих предків» - Геніальна екранізація екранізація однойменної повісті Михайла Коцюбинського видатним Сергієм Параджановим, що розкриває не лише історію забороненого кохання, але й неймовірну історію українських горців часів язичницької Русі.
Події розгортаються в мальовничих та містичних горах Карпат, де вже кілька десятиліть ворогують два гуцульських клани — Палійчуки та Гутенюки. Але сталось так, що Іван Палійчук покохав красуню Марічку із ворожого роду Гутенюків. Їм не судилося бути разом. А спроби знайти кохання з іншою, не принесло Іванові щастя. Лише у передсмертному маренні побачив він світло свого щастя…
Фільм «Тіні забутих Предків» (1964) нестаріюча українська класика, яку необхідно дивитись онлайн всім поціновувачам справжнього кіно.

10 фактів про легендарному фільмі "Тіні забутих предків"

У цей день 50 років тому відбулася презентація фільму Сергія Параджанова "Тіні забутих предків". Він став знаковим і для історії українського кіно, і для цілого дисидентського руху, яке пізніше отримає назву "шістдесятництво"

4 вересня 1965 кінотеатрі "Україна" відбувся прем'єрний перегляд фільму "Тіні забутих предків". Після виступу режисера слово взяв Іван Дзюба і повідомив про недавні арешти інтелігенції. Його підтримали В'ячеслав Чорновіл та Василь Стус. Перегляд фільму, який вже був відзначений закордонними нагородами, зокрема золотою медаллю на міжнародному кінофестивалі в Мілані, перетворився на стихійну демонстрацію протесту. Реакція влади була блискавичною. Активних учасників протесту звільнили із займаних посад або відрахували з навчальних закладів. Та й сама кінокартина на довгий час опинилася під забороною. Ця акція стала зразком у боротьбі українців за свої права.

Журналісти Еспрессо.TV зібрали ще 10 фактів про фільм, якому судилося стати одним із шедеврів світового кінематографа.

1. "Тіні забутих предків" - екранізація однойменної повісті Михайла Коцюбинського. Сценарій фільму був затверджений в грудні 1962 року на засіданні художньої ради Київської кіностудії ім. О. Довженка з нагоди святкування сторіччя з дня народження Коцюбинського. Сценаристами "тіней" виступили Іван Чендей, який був тоді відомий як упорядник закарпатських казок, і Сергій Параджанов, режисер Київської кіностудії.

2. Для Івана Миколайчука головна чоловіча роль в "Тінях ..." стала першою в кінематографі. Про його пробах Сергій Параджанов пізніше згадував так: "Він зачарував нас. Юний, жахливо схвильований, він світився дивовижним світлом. Така чистота, така пристрасність, така емоційність вихлюпувались з нього, що ми були вражені, забули про все, навіть про те, що вже затверджений інший актор ... "

3. "Створити для фільму геніальну музику" - саме таке завдання поставив режисер перед композитором Мирославом Скориком. Крім авторської, фільм насичений і народною музикою в автентичному виконанні. Композитор згадував, що гуцульських музик навіть возили до Києва, щоб зробити запис в павільйоні, адже отримати правильне звучання на відкритому просторі було дуже важко. Втім, нелегко було розмістити і десять трембіт в пасажирському салоні літака, що успішно зробив Параджанов.

4. На час знімального процесу режисерові запропонували поселитися в готелі. Однак такий варіант Сергій Йосипович відхилив. Зате вона оселилася поміж гуцулів. Вивчав їх звичаї і побут. Місцеві жителі дарували Параджанову вишиванки, ікони і пригощали банушем. А він їм дякував "Київськими" тортами і вчив готувати голубці з виноградного листя.

5. Одного разу кілька днів режисер жив по сусідству зі знаменитої бабусею. Ніхто не знав, скільки їй років, говорили, що більше сотні. Параджанов познайомився з нею і подарував французькі духи, а вона розповіла, як ходила з Іваном Франком збирати гриби.

6. В одній Коломийки Сергій Параджанов почув алегорію на нерівний шлюб - чоловік захомутала наречену в ярмо. У своєму фільмі режисер буквально здійснив обряд ярма над героями - Іваном і Палагною. Це обурило гуцулів, які боялися ганьби через неіснуючий у них обряду. Сам режисер пояснював суть епізоду так: Іван одружується на Палагні, свідомо знаючи, що їм обом доведеться тягнути ярмо власного шлюбу.

7. Під час зйомок в Карпатах Параджанов багато конфліктував з оператором фільму Юрієм Іллєнком. Останній після чергової сварки навіть викликав режисера на дуель. Були обрані час дуелі, відстань і зброя - гуцульські пістолі. Обидва прийшли в призначений час з секундантами, проте дуель не відбулася. Щоб потрапити до місця поєдинку, треба було перейти через річку Черемош. Злива напередодні зірвав міст.

8. Всесвітнє визнання стрічки - це результат мольфарскіх чар. Принаймні на це натякнув останній відомий мольфар (так гуцули називають людину, наділену надприродними здібностями) Михайло Нечай. Він жив в селі Верхній Ясенів на Івано-Франківщині та в 1960-х роках консультував Сергія Параджанова з приводу гуцульської самобутності та історії краю.

9. Іван Дзюба, активний учасник акції протесту, що відбулася під час перегляду фільму в Києві, згадував, що побоювався сварки з Параджановим за зірвану прем'єру. Втім режисер не тільки не образився, але і підтримав протест, оскільки і сам був людиною позасистемних, з величезною жагою до свободи.

10. "Тіні забутих предків" отримали 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них - 24 гран-прі) у двадцять одній країні. Параджанову надсилали свої вітання Фелліні, Антоніоні, Куросава, а польський режисер Анджей Вайда став перед Параджановим на коліна і поцілував руку, дякуючи за цей шедевр.

Нагороди:

В березні 1965 «Тіні забутих предків» беруть участь у МКФ в аргентинському місті Мар-дель-Плата. Фільм показують ввечері передостаннього дня фестивалю в кінотеатрі «Негаро». За підсумками фестивалю картину нагороджують «Південним хрестом», а також призом ФІПРЕССІ за колір, світло та спецефекти.

1965 — Кубок фестивалю — МКФ у Римі

1966 — Золота медаль Сергію Параджанову — Міжнародний кінофестиваль у Салоніках (Греція)

1966 — спеціальна премія журі на Всесоюзному кінофестивалі у Києві за талановитий художній пошук та новаторство режисеру С. Параджанову, оператору Ю. Іллєнку, художникам Г. Якутовичу, М. Раковському, Л. Байковій, композитору М. Скорику.

1991-го оператору Юрію Іллєнку, акторці Ларисі Кадочниковій, художнику Григорію Якутовичу і покійному на той час Сергію Параджанову присудили за стрічку Шевченківську премію